"Визнання" нікчемним договору банківського вкладу

Нещодавно вкладники неплатоспроможних банків (наприклад ПАТ «МІСЬКИЙ КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК») зіткнулися з «ноу-хау» застосованим з боку уповноважених на тимчасову адміністрацію. Так, частина з них отримала лист під назвою Повідомлення про нікчемність договору, який містить абзац приблизно наступного змісту: «На підставі ч.1-4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» повідомляємо, що Наказом уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Банку від «дата», Договір банківського вкладу укладений між Банком та Вам визнано нікчемним». 

Повідомлення про нікчемність не містить жодного іншого правового обґрунтування визнання договору нікчемним та посилання на конкретні обставини, що стали підставою для визнання договору нікчемним. Більшість вкладників по сьогодні не здогадуються чому вони отримали згадане повідомлення та чим це загрожує.
Спробуємо більш детально розібратися з правом уповноважених на тимчасову адміністрацію надсилати подібні повідомлення та правовими наслідками «визнання» договору банківського вкладу нікчемним.

Що таке нікчемний договір та чим він зручний для уповноважених на тимчасову адміністрацію?

Цивільний кодекс України серед недійсних правочинів виділяє дві групи:
- оспорювані;
- нікчемні.
Оспорюваним є правочин недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його
дійсність на підставах, встановлених законом.
Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Визнання нікчемного правочину недійсним, судом не вимагається. Тобто, для нікчемності правочину необхідна пряма вказівка на нікчемність зроблена тим чи іншим законом.
Наприклад відповідно до частини 2 статті 1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Додаткове визнання такого договору недійсним судом не вимагається, він є недійсним в силу вказівки закону.
Для зацікавлених осіб (уповноважених на тимчасову адміністрацію) нікчемний договір є зручним саме тому, що його непотрібно визнавати недійсним судом, що економить час та фактично перекладає обов’язок доказування на іншу сторону договору (у нашому випадку вкладника банку). Уповноважений на тимчасову адміністрацію може лише заявити про нікчемність договору, що грошові кошти внесені в банк не є такими, що внесені не на підставі договору банківського вкладу, та такі грошові кошти не можуть бути відшкодовані за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У подальшому, уже вкладники повинні спростовувати твердження уповноважених на тимчасову адміністрацію про нікчемність договору. Тобто необхідні уже активні дії вкладника, що підтверджує ще несформована судова практика.
Саме тому, законодавець щоб полегшити роботу Уповноважених на тимчасову адміністрацію суттєво розширив перелік банківських договорів які є нікчемними. Так, відповідно до частини 3 статті 38 Закону (зі змінами внесеними Законом України № 1586-VII від 04 липня 2014 року) визначено, що: Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов’язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов’язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов’язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов’язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов’язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Наведені вище підстави для нікчемності договорів укладених банком почали діяти лише 11 липня 2014 року, з набранням чинності Законом України № 1586-VII від 04 липня 2014 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи».
До 11 липня 2014 року Закон передбачав трохи інший підхід до додаткових підстав для нікчемності договорів укладених банком. Так частина 2 та 3 статті 38 Закону відносила до нікчемних договорів:
договори (правочини), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:
1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;
2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;
3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;
4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;
5) договори (правочини) з пов’язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;
6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.»
Тобто, для віднесення договору укладеного з банком до категорії нікчемних необхідно щоб:
1. виконання договору спричинило або могло спричинити погіршення фінансового стану банку;
2. договір відповідав одному з критеріїв визначених пунктами 1-6 частини 2 статті 38 Закону.
На нашу думку договір банківського вкладу, укладений на звичайних умовах, не може бути нікчемним, оскільки не підпадає під зазначені вище критерії, так внесення грошових коштів на депозитний рахунок, за жодних обставин не може спричинити погіршення фінансового стану банку. Навпаки, залучення таких коштів повинно покращувати фінансовий стан банку.
Вкладники банку, які отримали повідомлення про нікчемність договорів, повинні чітко розуміти підстави для нікчемності договорів до, та після 11 липня 2014 року. Та під час аналізу своїх договорів застосовувати правильні підстави.

Чи є у уповноважених на тимчасову адміністрацію повноваження «визнавати» договори банківського вкладу нікчемними?

Якщо коротко відповідати на поставлене запитання то – немає. З аналізу норм наведених вище, можна прийти до висновку, що в жодного органу, навіть у суду, немає повноваження визнавати договори нікчемними. Такі договори є нікчемними виключно в силу прямої вказівки закону. Проте, користі від такого теоретичного висновку мало. Насправді, наявність чи відсутність повноваження на визнання договору нікчемним не зробить конкретний договір дійсним.
27 січня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб опублікував роз’яснення щодо визначення договорів банківського вкладу або банківського рахунку нікчемними, яке дозволяє дізнатися позицію фонду щодо нашого питання. Так, згідно з роз’ясненням правом щодо визнання договорів банківського вкладу або банківського рахунку нікчемними уповноважена особа Фонду користується лише у разі, якщо вкладники «розбивають» вклади у сумі понад 200 тис. грн. на кілька вкладів, або якщо рахунки відкриваються з порушенням законодавства (наприклад, наявність постанови Національного банку України, якою запроваджена заборона банку на відкриття нових рахунків фізичним особам.
На нашу думку фонду у роз’ясненні трохи викривив концепцію нікчемних договорів, яка є усталеною ц цивільному праві та наділив уповноважених на тимчасову адміністрацію повноваженням, якого немає у законодавстві.

Чи має уповноважений на тимчасову адміністрацію повноваження надсилати повідомлення про нікчемність?

Для відповіді на поставлене питання потрібно чітко розрізняти повноваження фонду до 11 липня 2014 року та після цієї дати. Так пункт 4 частини 2 статті 37 Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (зі змінами внесеними Законом України № 1586-VII від 04 липня 2014 року) містить право Уповноваженої особи фонду повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
Редакція закону, що діяла до 11 липня 2014 року не передбачає відповідного права (повноваження).
Більше того, частиною 2 статті 38 Закону (із змінами) встановлено, що: «Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.» Тобто, законодавець чітко визначає таке право, лише щодо договорів визначених частиною 3 статті 38 Закону (перелік підстав наведений вище). Уповноважений після 11 липня 2014 року не має права перевіряти договори на предмет нікчемності з підстав інших, ніж визначені частиною 3 статті 38 Закону.
Також, оскільки у уповноваженого на тимчасову адміністрацію з’явилось право повідомляти про нікчемність договорів, з підстав, які вступили в силу лише після 11 липня 2014 року, то він немає права вчиняти подібні дії щодо договорів, які укладенні до 11 липня 2014 року, та є (або не є) нікчемними з підстав, які діяли на час їх укладення.

Чому повідомлення про нікчемність є небезпечним для добросовісного вкладника?

Судова практика стосовно застосування статті 38 Закону (із змінами внесеними законом від 04 липня 2014 року), ще не сформована адміністративними судами. Вкладникам залишається здогадуватися, які підводні камені будуть виявлені в залах судових засідань. Проте з аналізу законодавства та деяких судових рішень можна зробити висновок, що вкладникам доведеться оскаржувати наказ уповноваженої особи на тимчасову адміністрацію стосовно визнання договорів банківського вкладу нікчемними. Без визнання такого наказу протиправним у суду не буде підстав зобов’язувати Фонд гарантування вкладів включити вкладника до переліку осіб, вклади яких підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
У згаданому вище роз’яснені Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також рекомендує оскаржувати рішенні уповноваженої особи до суду.